Директива про єдиний дозвіл на проживання і працю: Польща не впровадила її вчасно

Що сталося

15 липня 2026 р. Європейська комісія ухвалила рішення надіслати листи про порушення зобов’язань 17 державам-членам, зокрема Польщі, за неповідомлення про повне впровадження директиви Європейського парламенту і Ради (ЄС) 2024/1233 від 24 квітня 2024 р. про процедуру єдиної заяви на єдиний дозвіл для громадян третіх країн на проживання і працю. Ці держави не повідомили Комісію про повні національні заходи з впровадження до встановленого строку — 21 травня 2026 р.

Держави, яких це стосується, мають два місяці, щоб відповісти й повідомити про повні заходи з впровадження. Якщо відповідь не буде задовільною, Комісія може перейти до наступного етапу й ухвалити вмотивовану думку. З 22 травня 2026 р. директива 2024/1233 замінює директиву 2011/98/ЄС.

Що змінює директива

Одна заява, одне рішення (ст. 4). Заява про видачу, зміну або продовження єдиного дозволу подається в межах процедури єдиної заяви, а рішення є одним адміністративним актом, що поєднує дозвіл на проживання і працю. Держави-члени самі визначають, чи заяву подає іноземець, його роботодавець, чи кожен із них.

Заяви з-за кордону та з території держави (ст. 4 п. 2). Заява про єдиний дозвіл має розглядатися як тоді, коли громадянин третьої країни перебуває поза територією держави-члена, так і тоді, коли він уже перебуває на ній на підставі чинного документа на проживання.

90 днів на рішення (ст. 5 п. 2). Компетентний орган ухвалює рішення в найкоротший можливий строк, а в будь-якому разі протягом 90 днів із дня подання повної заяви. До цього строку входить можлива перевірка ситуації на ринку праці. Наслідки неухвалення рішення в строк визначає національне право.

Зміна роботодавця і безробіття (ст. 11). Держави-члени дозволяють власнику єдиного дозволу змінити роботодавця, але можуть, наприклад, вимагати повідомлення (право зміни тоді можна призупинити щонайбільше на 45 днів) або мінімального періоду роботи в першого роботодавця, який не може перевищувати шести місяців. Саме по собі безробіття не може бути підставою для скасування дозволу, якщо загальний період безробіття не перевищує трьох місяців протягом строку дії дозволу — або шести місяців, якщо іноземець має єдиний дозвіл понад два роки, — а компетентні органи повідомляються про початок і кінець кожного періоду безробіття.

Що Польща вже має

Польща вже багато років знає конструкцію єдиного дозволу: дозвіл на тимчасове проживання і працю (art. 114 Закону про іноземців, уніфікований текст: Dz.U. 2025 poz. 1079) поєднує право на проживання з правом на працю, а провадження в першій інстанції веде воєвода (wojewoda).

Строк ухвалення рішення щодо дозволу на тимчасове проживання в Польщі становить 60 днів (art. 112a ust. 1) і спливає з дня останньої з подій, перелічених в art. 112a ust. 2, зокрема подання заяви без формальних недоліків або усунення недоліків. Апеляційне провадження має завершуватися протягом 90 днів (art. 112a ust. 4).

Зміна роботодавця можлива через зміну дозволу: воєвода може змінити його на заяву іноземця, якщо той має намір працювати в іншого суб’єкта, що доручає роботу, або на інших умовах, ніж зазначені в дозволі (art. 120 ust. 1). Стороною провадження є виключно іноземець (art. 120 ust. 7). За словами експерта EY Polska, якого цитує Gazeta Prawna, лишається сумнів, чи обсяг, умови і тривалість цієї процедури повністю відповідають стандарту мобільності працівника з директиви.

Що потребує змін

Заява з-за кордону. За словами експерта EY Polska, якого цитує Gazeta Prawna, стандартне провадження щодо дозволу на тимчасове проживання і працю, як правило, не можна розпочати щодо особи, яка перебуває за кордоном і лише має намір приїхати до Польщі для роботи. Особа, яку наймають з-за кордону, може отримати візу на підставі документа, що легалізує роботу, а після приїзду подати заяву на дозвіл — це дві окремі процедури. Чи відповідає така модель ст. 4 директиви, залежить від того, чи її визнають частиною однієї процедури.

Строк 90 днів і реальна тривалість проваджень. Польський закон передбачає 60 днів, але про відповідність директиві рішає також момент початку перебігу строку та випадки, коли його можна продовжити. На практиці провадження тривають значно довше: за звітом Dopomo, який цитує Gazeta Prawna, у десяти з шістнадцяти воєводств провадження щодо тимчасового проживання тривало в середньому понад рік (від 386 днів у Люблінському і Лодзькому до 658 днів у Сілезькому, станом на 6 липня 2026 р.). Особливі положення (art. 100d Закону про допомогу громадянам України) призупиняють до 4 березня 2027 р. перебіг строків у багатьох справах про проживання, а межі їх застосування піддаються сумніву в судовій практиці адміністративних судів.

Захист після втрати роботи. Іноземець із дозволом на тимчасове проживання і працю письмово повідомляє воєводу про втрату роботи протягом 15 робочих днів (art. 121 ust. 1). Обов’язок вважається виконаним також тоді, коли в цей строк іноземець подав заяву про зміну дозволу (art. 121 ust. 3). Якщо він виконав обов’язок, то протягом 30 днів від втрати роботи положення про скасування дозволу з art. 101 pkt 1 i 2 не застосовуються, причому не більше одного разу протягом строку дії дозволу (art. 123 ust. 1 i 2). Для дозволу, наданого за професією, бажаною для польської економіки (art. 114 ust. 1a), діє окреме правило: період без роботи до 3 місяців, що трапляється не більше двох разів протягом строку дії дозволу (art. 123 ust. 3).

Порівняння з директивою. Директива вимагає, щоб саме по собі безробіття не було підставою для скасування дозволу протягом загалом щонайменше трьох місяців у період його дії, а якщо дозвіл діє понад два роки — протягом шести місяців (ст. 11 п. 4). Загальний польський захист триває 30 днів, тобто коротше. За словами експерта EY Polska, якого цитує Gazeta Prawna, у цьому питанні польські норми потребують виразної зміни.

Що це означає для роботодавців

За словами експертів, яких цитує Gazeta Prawna, передбачуваніші провадження могли б полегшити планування наймання іноземців і дат початку роботи, а довший період захисту після втрати роботи дав би роботодавцям більше часу, щоб найняти особу, яка вже перебуває в Польщі. Саме право змінити роботодавця в Польщі не є новим, адже іноземець уже сьогодні може подати заяву про зміну дозволу.

Остаточний ефект залежить не лише від норм, а й від того, чи зможе адміністрація вести провадження в установлені строки.

На якому етапі впровадження

Строк впровадження спливув 21 травня 2026 р. (ст. 18 п. 1 директиви). Обов’язок охоплює, зокрема, положення, що виконують ст. 4 п. 1, 2 і 4, ст. 5 п. 2–4 та ст. 11 п. 2–6 директиви. 15 липня 2026 р. Європейська комісія надіслала Польщі лист про порушення зобов’язань.

Правовий стан на 15 жовтня 2026 р.: Закон про іноземців (уніфікований текст: Dz.U. 2025 poz. 1079) і надалі передбачає 60-денний строк з art. 112a, обов’язок повідомлення з art. 121 та 30-денний захист з art. 123.